НІКОЛИ ЗНОВУ ( ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ)

 

 Кожну останню суботу листопада, як стемніє, запалюються у вікнах українських осель вогники свічок. Вважать, душі загублених під час голодоморів людей зможуть так знайти дорогу додому. Скільки їх, загублених, ненароджеих, зневірених? Дослідники й досі не можуть сказати: чи 10 мільйонів, чи 15 мільйонів... Але знаю, що кожнаукраїнська родина так чи інакше постраждала під час тих жахливих подій. Пам'ять про часи голодомору зберігалася у підсвідомості людей, які його пережили. Про це не говорили, але  спогади були викарбовані в серці кожного.   

                   Ось одна з історій, яку розповіла мені моя прабабуся Софія. Тоді їй було 28 років, вона вже мала двох дітей. До хати вломилися представники продзагону. Вони були напідпитку. Почали вигрібати все, що бачили з продуктів: картоплю, зерно, буряки... Горщик з квасолею стояв на полиці. Необережним рухом його було скинуто додолу. Боби розсипалися по всій долівці. Продзагонівці не схотіли визбирувати боби - вони просто затоптали їх у землю. Коли всі пішли, моя прабабуся зібрала всю квасолю, що змогла знайти, заховала її. Це і врятувало життя мого дідуся і його братика: квасоля дала можливість існувати далі і пережити найтяжчі часи.         

Запалімо свічу пам'яті, щоб цей жах ніколи знову не повторився! 

ДО ДНЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ

            

 9 листопада святкуємо День української мови та писемності. Народна мудрість стверджує: " Скільки знаєш мов, стільки разів ти людина. Але я переконана, що без рідної мови жодна людина не здатна повноцінно почувати себе частиною власного народу, його історії і культури.                         

         " Мова - це душа народу, народ без мови - не народ, " - говорив Володимир Сосюра. Протягом століть українців намагалися і намагаються знищити, але ми є, є наша мова - чудова, мелодійна, красива. Ми, сьогоднішнє покоління, маємо усвідомити велику вагу рідного слова і особисту відповідальність за нього перед майбутніми.                      

      Із великим задоволенням разом зі своїми колегами та старшокласниками доєдналася до Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності.   Ця акція  - символ згуртування українців навколо своєї мови - відбувається вже у двадцять перше.                                                                                                                                        Як же все починалось? Навесні 2000 року вперше було написано радіодиктант національної єдності. Він був приурочений до Дня Кирила та Мефодія та з нагоди перепоховання Тараса Шевченка. Слухачі тоді не зовсім зрозуміли, що треба робити, тому надсилали роботи протягом усього літа, а підсумки підводили восени. Наступного року організатори запровадили певні правила: обмежено час надсилання диктантів, висунуто вимоги щодо оформлення написаного. Цікаво, що перші тексти радіодиктантів не створювалися спеціально, тому нечесні учасники списували їх з книжок. Сьогоднішній диктант був написаний та прочитаний відомим українським письменником Юрієм Андруховичем. Було надзвичайно приємно доєднатися до його написання. Любімо, оберігаймо та шануймо нашу мову!